Роль батьків у підготовці домашніх завдань молодшими школярами

Роль батьків у підготовці домашніх завдань молодшими школярами

Виховувати перелічені вище людські якості ви повинні ще до того, як дитина піде до школи. Для чого треба привчати дітей доводити до кінця будь-яку розпочату справу; тримати в порядку свої речі та іграшки; прибирати після себе; уважно слухати старших; відповідати за свої вчинки?

Коли дитина стає школярем, ви маєте подбати про те, щоб у дитини був письмовий стіл, полички чи тумбочка для підручників, зошитів та шкільного приладдя. Треба привчити самостійно підтримувати порядок у своїй кімнаті чи робочому куточку, тримати в порядку свої речі. Дуже часто, виконуючи домашні завдання, діти щохвилини перепитують у батьків, чи правильно вони роблять, міркують. Щоб привчати дітей працювати більш самостійно, варто давати їм певні установки: «Прочитай завдання ще раз, добре подумай, а потім звертайся до мене» або «Я подивлюся твою роботу, коли ти її завершиш».

Дуже важливо сформувати в дитини вміння планувати свою роботу. Для цього перш за все ви маєте привчати дітей до режиму дня. Звичайно, учням початкових класів важко контролювати свою діяльність протягом дня по хвилинах. Але дитина має звикати в один і той же час прокидатися, застеляти своє ліжко, вмиватися, снідати, збиратися до школи; знати, що вона повинна зробити першій половині дня, а що — в другій, в якій послідовності й приблизно о котрій годині. Тоді ви позбавитеся таких неприємних ситуацій, коли, наприклад, о 22 годині дитина раптом згадує, що не вивчила вірш чи не розв’язала задачу, і тоді — сльози, розпач, нервування. А все це впливає на здоров’я дитини. Дотримання розпорядку дня сприяє формуванню в школяра організованості, що стане хорошою звичкою й рисою характеру дорослої людини в майбутньому.

Часто дітям важко спланувати свою роботу під час виконання домашніх завдань. Побутує думка, що доцільніше спочатку працювати над найважливішими, письмовими завданнями, а на кінець залишити легші. Але є діти, яким у першу чергу доцільніше виконувати легші вправи, а потім — складніше завдання. Тому ви маєте допомогти своїй дитині вибрати оптимальний варіант.

Дуже важливо, щоб ви знали алгоритми виконання письмових вправ, розв’язування задач та прикладів, роботи над текстами з читання. Привчати дітей працювати за цими алгоритмами треба вдома.

Ви повинні також працювати над формуванням у дітей самоконтролю, тобто виробленням звички перевіряти будь-яку свою роботу. Цю якість необхідно формувати в повсякденному житті, при виконанні побутової роботи. Наприклад, доручити дитині поливати кімнатні квіти; після поливання запропонувати перевірити, чи всі квіти политі, чи достатньо води кожній рослині. Коли дитина виконує домашню роботу, вона мусить перевірити правильність її виконання. На першому етапі просіть дитину пояснити вам, як вона міркувала й виконувала завдання, як перевіряла свою роботу. Потім пропонуйте своїм школярам самостійно перевіряти виконане завдання.

Домашня робота — це особлива форма самостійної роботи учнів. Ваша роль при цьому полягає в тому, щоб не заважати дитині, не відволікати її уваги. Якщо ж у дитини не вироблена звичка працювати самостійно, то потрібно їй допомогти. Для цього можна використати стимулювання. Наприклад: «Якщо справишся із завданням без моєї допомоги, то ти вже дорослий».

Здавна домашня робота учнів слугувала і служить найважливішим засобом поглибленого засвоєння й закріплення знань, умінь та навичок. Психологи встановили, що тільки ті знання стають надбанням людини, які вона самостійно обдумала й пережила. А таке обдумування можливе лише вдома. Ви, батьки, маєте спостерігати і контролювати процес засвоєння знань: перевіряти таблиці додавання, .віднімання, множення та ділення, знання правил, вивчений напам’ять вірш тощо.

Допомагаючи дітям виконувати домашні завдання, ви повинні пам’ятати, що ваша участь у цій справі в першому класі має бути активною, проте з кожним роком навчання все більше переходити в контролюючу, а потім — зовсім зникнути, бо наша кінцева мета — навчити дитину працювати самостійно.

Джерело: http://mir-shkola.ucoz.ua/publ/batkam/korisni_materiali/rol_batkiv_u_pidgotovci_domashnikh_zavdan_molodshimi_shkoljarami

Як виховати порядну і чемну дитину?

02.10.2016Турботливим батькамКомментарии: 0

Не рідко ми, батьки, спостерігаємо, як наші діти, яких ми вчимо бути найкращими і найдобрішими у світі, поводяться зовсім не так, як нам того хотілося б. Вони або засиджуються допізна у друзів, або приносять погані оцінки, або не вітаються з сусідами, або не прибирають у своїй кімнаті, або не миють за собою посуд, або… Варіантів – сотні. І, зізнаймося, іноді, особливо коли приходиш з роботи втомлений (втомлена), так хочеться отримати моральну компенсацію за розчарування – нагримати, насварити… Але чи потрібно карати дитину? А якщо потрібно – як і коли?

Не перетворюйте кару в ритуал.

Щоб покарання пішло на користь, потрібно, аби дитина відчула свою провину. Якщо цього не сталося, покарання – лише відкритий акт насильства, безглузда мука чи марне витрачання енергії. На жаль, є такі родини, де покарання перетворюється на своєрідний ритуал. І є такі, де воно нагадує процес призначення в армії позачергового. Тому педагоги радять, перш ніж покарати дитину, задуматися — а НАВІЩО? Саме не ЗА ЩО, а НАВІЩО? І якщо є хоч найменший сумнів, карати чи не карати, то краще не карати.

Покарання… бездіяльністю.

Типова історія. Школярі повертаються зі школи. Обидва отримали погані оцінки. «Тебе як карають?” – «Змушують мити посуд за всіх”. — «А мене заставляють читати художню книжку. Але це ще нічого. Он Петро десять разів пролазить під столом, а Іван чистить молодшим братам чоботи”. У жодному випадку не варто як покарання змушувати дітей виконувати якусь роботу. Як ні в якому разі не можна карати читанням чи виконанням домашнього завдання, чи навіть спортивними вправами. Такі дії батьків лишень викликають у дитини відразу і до праці, і до школи, і до спорту. Краще вже навпаки, покарати бездіяльністю. Уявіть собі, це дуже важке покарання – нічого не робити. Якщо не вірите, перевірте на практиці.

Про давні помилки – ні слова.

Займаючись дітьми, пам’ятайте, що ви вихователі, а не кухарі. Тому не робіть з покарань «вінегрет”. За одну провину досить одного покарання. До того ж перед винесенням «вироку” не забувайте про термін давнини. Запізніле покарання повертає дитину до колишніх помилок і заважає стати кращою. Отож про старі провини – ні слова. Покарали дитину – пробачили. Починайте життя від початку. І не позбавляйте сина чи доньку раніше заслуженої похвали і нагороди, не забирайте у нього, наприклад, плеєр, який ви самі ж подарували.

Як дитину обізвеш, такою вона і виросте.

Семирічному Віті не хотілося йти зі школи додому. Він знав, що за запис у щоденнику йому сьогодні дістанеться. Мама буде «пиляти” його весь вечір:
— Ніколи нічого з тебе не вийде, ти – невиправний ледар. Тобі одна дорога… Ти спеціально з мене знущаєшся, ти зведеш мене в могилу. Вітя усе це чув багато разів. І врешті у нього пропало навіть найменше бажання виправдовуватися. Хлопчик змирився з тим, що він – нездара. Діти вірять батькам і усе сприймають однозначно. Слова матері спрацьовують як пряме навіювання. Якщо ви повсякчас говоритимете дитині, що вона ледар, боягуз, недоумок, не дивуйтеся, якщо вона такою й виросте. Цілком можливо, син чи донька підуть на все, щоб довести, що вони чогось вартують. Але навіть у кращому випадку така людина пронесе через життя непевність у собі і відчуття внутрішньої неповноцінності. Тому люблячим батькам, що читають нотації своїм нащадкам, варто звернути увагу на формулювання претензій. Не «ти поганий”, а «ти зробив погано”. Не «ти жорстокий”, а «ти вчинив жорстоко”.

Коли не можна лаяти ані карати.

• Коли дитина хвора, погано почувається, ще не набралася сил після перенесеної хвороби. У цей період психіка особливо вразлива, реакції непередбачувані.

• Коли дитина їсть, перед сном і після сну, під час якоїсь роботи.

• Відразу після того, як дитина отримала фізичну чи психічну травму. Наприклад, впала, з кимось побилася, отримала погану оцінку…

• Якщо дитина намагається, але не може перемогти страх, неуважність, якісь інші свої недоліки.

• Якщо син чи донька дуже рухливі, чим стомлюють і нервують вас.

• Якщо дитина здається некмітливою, неповороткою.

• Якщо ви в поганому настрої чи «вийшли з себе” від люті. Якщо ви втомилися, чимось засмучені чи роздратовані. Гнів, що ви його у такому стані випліскуєте на дітей, завжди несправедливий. Погодьтеся, у таких випадках ми попросту «розвантажуємося” на наших дітях.

Між батогом і пряником.

Покарання і заохочення – основні засоби, за допомогою яких ми виховуємо дітей. Мета покарання – не потопити «грішника”, а врятувати його, допомогти стати кращим. Засіб для цього – прощення. Але слід уникати крайнощів. Ніколи нічого не прощати означає байдужу, нелюдську, антипедагогічну поведінку. Це лишень поглибить прірву між вихователем і дитиною. Але завжди охоче прощати все – означає втратити авторитет і можливість впливати на дитину.

Джерело: https://sidorovaoksana.wordpress.com/%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B2%D0%B0%D1%81-%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D0%B8-2/